Angry Birds. Беркут.

  Мабуть, багато хто з вас знає, що було сьогодні вночі. Мабуть, деякі були з вас цієї ночі там, на похоронах української демократії. Сьогодні я втратив віру в міліцію, в політиків, в людей і чоловічу гідність. Втім, не можна сказати що я її й в принципі мав, але до кінця вірив, що у них є щось людське. Я вірив, що вони на нас не підуть. Тепер я точно знаю, що вся наша міліція, влада, яка віддала такі накази-звірі. Причому перші-бики, а другі-свині, чорт забирай.

 

 Сьогодні закінчила третя моя ніч на євромайдані. Закінчилася огидно і низько. З самого початку ми були мирною демонстрацією, і не йшли на провокації. Ні в кого нічим не кидали. Діяли законно до кінця. А потім нас розігнали і змусили, як в середньовіччі, ховатися на території монастиря. Я стояв там з 19.00. До 24.00 не залишилося на майдані політиків. Тих, хто нас, фактично, мав би захистити своїми мандатами. О 23.00 я побачив групу міліціонерів (людей 100), які пішли з майдану в сторону філармонії. Ми пішли за ними, бо думали, що буде готуватися якась провокація. Яким же було наше здивування, коли вони тупо сіли в свої авто і поїхали додому. Міліціонери, які мали захищати наші інтереси свалили і лишили майдан на поталу беркуту. О 24.00 Майдан вперше оточили. Беркуту були тисячі. Нас на той час теж десь 2500 людей. Я з друзями спав біля бочок з вогнем, коли прибігла жінка і почала кричати, що беркут готує атаку і треба йти тримати майдан. Ми зірвалися на ноги і побігли в "Правий сектор". Стали біля пам'ятнику засновникам Києва, прийшли хлопці, які прояснили, як тримати стійку.Почали прибігати люди з дошками, банками консервними, іншими підручними матеріалами для захисту. Частина людей кинулись на Беркут, ми думали, що вони провокатори, силовики жорстоко побили одну дівчину і через хвилин 30 всі відступили по вулиці Інститутській вгору. Ще через 30 хвилин загальне напруження спало, ми знову розслабилися і продовжували грітися, співати, таке інше. Всю ніч ми чекали нападу. Всі знали, що розгін буде. Міліціонери, політики, всі. Лишили просто людей. Людей, яких в результаті і розбили. О 4 ми вже не вірили, що вони повернуться, частина нас спала, частина перебувала в мобільному пункті обігріву.

  О 4.10 під Майдан приїхало 2 вантажівки, які везли йолачьку нашу різдвяну. Найкривавішу ялинку в історії України. Нам наказували не провокувати міліцію. Вони з щитів зробили проїзд для машин, таким чином відгородивши нас від Хрещатика. Частина людей пішла блокувати машини, бо було очевидно, що територію, яку зараз перекрили щитами, нам вже не повернуть. Говорили з водіями і міліціонерами. Людьми, які все знали і нічого не сказали. Нехай буде на їхній совісті.

  Нагадаю, праву сторону було закрито щитами раніше, таким чином, відступ назад і вправо нам перекрили. Хтось вибіг на Хрещатик і побачив силовиків, які бігли в нашу сторону. Ми почали ставати в стійки, частина чоловіків бігала і заганяла жінок під стеллу. Це була наша найбільша помилка, яку я собі ніколи не пробачу, хоча тоді такі дії виглядали доволі логічними. Ніхто не вірив, що вони просто так підуть в наступ. Через хвилину нас оточили і зразу ж, без всяких провокацій і агресії з нашої сторони почали підходити з щитами і оточувати стеллу. Підняли кийки і з триповерховим матом почали бити перші ряди людей. Мене скинули на землю, я перекотився і став в стійку на сходах. З іншої сторони стелли беркут розвалив ряди чоловіків і почав бити жінок, дівчат і бабусь, які там стояли. Піднявся вереск. Ми кричали "Міліція з народом", а нас били. Тих, хто падав добивали ногами і кийками, топтали, завдаючи точних і сильних ударів по голові, нирках, колінах і одразу ж відтягували в автозаки. Скидали біля них на купи. Хто міг бігти- втікав, решта зустріли світанок у відділках. Дівчата з стелли під ударами побігли в сторону Хрещатику, наша лава розділилася на дві і дала людям коридор, щоб вони могли бігти. Ми кричали "Ганьба", беркут викрикував мати. Пролунав вистріл. Чоловік, що стояв по ліву руку біля мене в лаві взяв дерев'яний стілець, щоб захищатися від Беркуту. Полетіли консерви і камені. Дівчата плакали і кричали, що по іншу сторону стелли пустили газ. По праву руку від мене чоловік отримав сильний удар в голову, упав, відповз і почав бігти. Ми втікали в сторону Хрещатика, а нас, останній ряд відступаючих, лупили в спину. Біля мене ішла бабуся, шкутильгаючи, я її взяв за плечі і тягнув, а вона кричала "біжи синку, я нічого не боюсь вже". Смішно. Я, малий, ссав окропом, а вона не боялася. Її вдарили по нирках, я почав кричати "За що б'єте бабусю?!", а мені кричали "Нахуй іди!". Мене не били. Били її. Суки. Ми співали гімн, нас били в спину. Бігав по останньому ряду, і штовхав дівчат вперед, далі від тих звірів. Намагалися мене вдарити кийом, але не вийшло, бо я зашпортався за щит і упав. До речі, упасти- мій найбільший страх, боявся, щоб не добили і затоптали. Шпортався так тричі десь. Побачив подругу, вона розвернулася і почала дивитися тим звірям в очі. Свято вірила, що їй нічого не зроблять. Розвернув її, сказав бігти, київські пташки нас не били, коли ми проривалися повз огорожі, хвала їм. Нас били кримські і донецькі беркутята. Треба зауважити, що між них були люди в формі без розпізнавальних знаків, екіпіровані тітушки. Коли ми перебігли на ту сторону Хрещатику, я думав, що все припиниться, але силовики далі йшли на нас. Ми почали бігти вгору до пам'ятника Богдану Хмельницькому. Кричали "Ганьба!" і "Київ виходь!". Треба сказати, Київ вийшов. Ті люди, які жили в будинках біля майдану, дізнавшись про наш розгін вийшли на Майдан і їх разом з тими, хто не встиг втекти, тітушки і беркути загнали в підземний перехід, де забирали техніку, де могли бути фото/відеоматеріали. Київстар і МТС перестали працювати. Ми зібралися біля пам'ятника Богдану. 70 людей. З тисячі залишилося 70. Розумієте масштаби? Почала ширитися інформація, що до нас підходить Беркут, маленькі групи силовиків відловлювали по центру окремих втікачів. Почали приходити журналісти, давав інтерв'ю грузинським ЗМІ. Нас запросили перечекати в Михайлівському монастирі, ми перемістилися туди. Під ранок я відвів хлопців в гуртожиток відіспатись, одного загребли на Майдані. 

    Я не буду коментувати нічого. Просто я впевнений, що чоловік, який б'є жінок- не чоловік. Міліцонер, який не захищає народ- не міліціонер. Чиновник, який віддає злочинні накази- не чиновник. Для них є одне узагальнювальне слово: злочинці. А коли країною керують злочинці, за це потрібно відповідати. От лиш кому?